Размещено на http://www.allbest.ru/

       УДК: 327

       М？жрег？ональна Академ？я управл？ння персоналом, м. Ки？в

       "УТОП？ЧН？СТЬ" "КУЛЬТУРНОГО ПОВОРОТУ" В СВ？ТОВ？Й ПОЛ？ТИЦ？

       О. ？. Д？КАР？В

       У сучасних умовах входження Укра？ни в св？тову пол？тику та глобальн？ економ？чн？ в？дносини супроводжу？ться значним прискоренням пол？тичного процесу. ？снують р？зн？ сили та суперпотуги, як？ “грають” у “велику пол？тику” на територ？？ Укра？ни, точн？ше, спрямовують процес м？жнародного та локального життя у русл？ власних ？нтерес？в п？д лозунгами “демократизац？？”, “парламентаризац？？”, “культурного повороту”. При цьому не враховуються закони соц？ального життя, тобто ？снування розриву м？ж бажаним ？ можливим. Таке надання пол？тичним ？деям “окрилення” ？ утоп？？ю. При цьому вже ？сну？ осмислений св？товий досв？д таких фазових переход？в сусп？льства, який при врахуванн？ може надати мр？ям певно？ “ваги”. У досл？дженн？ розглядаються вже ？снуюч？ парадигми для осмислення сучасного переб？гу под？й.

       Тому людському розуму треба надати не крила, а, швидше, свинець для тяжкост？, щоб вони стримували всякий його стрибок ？ пол？т. Але цього, однак, дос？ не зроблено. Коли ж це буде зроблено, то можна буде оч？кувати в？д наук кращого. Френс？с Бекон, “Новий органон”

       Утоп？？ -- це спроба примирення бажаного ？ реального, а “культурний поворот” -- м？сток м？ж геопол？тикою ？ постмодерн？стською методолог？？ю. Ця трансформац？я набула особливого значення в умовах глобал？зац？？.

       св？товий пол？тика парламентаризац？я демократизац？я

       Утопии -- это попытка примирения желаемого и реального, а “культурный поворот” -- мостик между геополитикой и постмодернистской методологией. Эта трансформация приобрела особое значение в условиях глобализации.

       Utopia -- an attempt to reconcile the desired and the actual, and the “cultural turn” -- a bridge between geopolitics and post-modern methodology. This transformation has become particularly important in the context of globalization.

       Пол？тичне протистояння у форм？ революц？й надзвичайно повно проявилися в царськ？й Рос？？ у лютнев？й буржуазн？й та жовтнев？й соц？ал？стичн？й форм？ 1917 р. Одним з головних ？деолог？в та практик？в трансформац？？ одного процесу в ？нший, як в？домо, був В. ？. Лен？н. У сво？й прац？ “Дв？ утоп？？” в？н звернув увагу на ту обставину, що “чим менше свободи в кра？н？, тим б？дн？ший прояв в？дкрито？ боротьби клас？в, чим нижче р？вень осв？ти мас, -- тим легше виникають пол？тичн？ утоп？？ ？ тим довше вони тримаються”. У сво？й прац？ в？н зверта？ться до визначення утоп？？ ？ зазнача？, що це слово грецьке: “у” грецькою означа？ “не”, “топос” -- м？сце. Утоп？я -- м？сце, якого нема？, фантаз？я, вигадка, казка. “Утоп？я в пол？тиц？ ？ такого роду побажання, яке зд？йснити н？як не можна, н？ тепер, н？ згодом, -- побажання, яке не спира？ться на сусп？льн？ сили ？ яке не п？дкр？плю？ться зростанням, розвитком пол？тичних, класових сил. У сучасн？й

       Рос？？ два роди пол？тичних утоп？й тримаються найб？льш м？цно ？ мають певний вплив на маси сво？ю приваблив？стю. Це -- утоп？я л？беральна ？ утоп？я народницька. Л？беральна утоп？я поляга？ в тому, н？би можна було б, миром ？ ладом, н？кого не ображаючи... без запекло？ ？ до к？нця доведено？ класово？ боротьби, домогтися ск？льки-небудь серйозного пол？пшення в Рос？？, в ？？ пол？тичн？й свобод？, в становищ？ мас трудящого народу. Народницька утоп？я ？ мр？я ？нтел？гента -- народника ？ селянина -- трударя про те, н？би можна було б новим ？ справедливим розд？лом ус？х земель усунути владу ？ панування кап？талу. Л？беральн？й буржуаз？？ загалом, л？берально-буржуазн？й ？нтел？генц？？ зокрема не можна не прагнути свободи ？ законност？, бо без цього панування буржуаз？？ ще не повне, що не безрозд？льне, не забезпечене. Але буржуаз？я бо？ться руху мас б？льш н？ж реакц？？. Зв？дси -- вражаюча, неймов？рна слабк？сть л？берал？зму в пол？тиц？, його ц？лковите безсилля. Зв？дси -- неск？нченний ряд двозначностей, брехн？, лицем？рства, боягузливих виверт？в у вс？й пол？тиц？ л？берал？в, як？ повинн？ грати в демократизм, щоб залучити на свою сторону маси, -- ？ як？ водночас глибоко антидемократичн？, глибоко ворож？ руху мас, ？х почину, ？х ？н？ц？атив？, ？х манер？ “штурмувати небо”, як висловився одного разу Маркс про одне з ？вропейських масових рух？в минулого стол？ття” [10, 117-121].

       Тут, зрозум？ло, йде справа про необх？дн？сть сп？вв？дносити бажан？ “дизайни” пол？тичного процесу ？з законами соц？ального життя, станом пол？тично？ культури ？ ризиками непередбачуваних насл？дк？в. Вида？ться, найб？льший р？вень ризик？в несуть для пол？тик？в прорахунки в оц？нюванн？ р？вня пол？тично？ культури як мас, так ？ сво？х приб？чник？в. ？ в цьому, можливо, лежить певна розгадка феномену утоп？й. Сам Володимир ？лл？ч був соц？альним мр？йником, який усв？домив небезпечн？сть певних пол？тичних експеримент？в т？льки в к？нц？ життя (коли в？н висунув ？дею “НЕПу” ？ побажання “НЕПу” прийти “надовго, а може назавжди”). В？домо, що прагнення юного Ульянова (Лен？на) зм？нити св？т ？рунтувалися на марксистськ？й ？деолог？？, складовою яко？ був саме “утоп？чний комун？зм” ？, як тепер стало в？домо, на працях фантаста й в？з？онера француза Альберта Ро- б？ди. П？д час свого першого в？зиту у Франц？ю В. Ульянов познайомився з працею А. Роб？- ди “Двадцяте стол？ття: електричне життя”, а п？зн？ше з рос？йським перекладом А. Роб？ди в Рос？？. У 80-т？ роки XIX ст. А. Роб？да написав спершу п'ятдесят статей з власними ？люстрац？ями, пот？м опубл？кував книги “Двадцяте стол？ття”, “Електричне життя”, “В？йна в ХХ-му ст.”. Рос？йський перекладач об'？днав всю трилог？ю в одну книгу, з'？днавши назви перших двох [15].

       У сво？х працях А. Роб？да передбача？ й опису？ майбутню революц？ю в Рос？？, епоху жорстокого протистояння приб？чник？в р？зних ？деолог？й, в？йн, авар？й на великих електричних станц？ях. В？з？онер-фантаст, “мандруючи” по часу, особливу увагу зверта？ на хибн？сть “дизайну” надто швидких процес？в, бажання випередити можливост？. Волюнтаристський пол？тичний “дизайн” спричиня？ апокал？п- тичн？ катакл？зми ？ п？дводить сусп？льство до меж？ виживання. А. Роб？да стверджу？, що т？ хто виживе, зрештою мають зрозум？ти, що св？т зм？нився, а людина н？. Той факт, що л？так руха？ться швидше коня ще не означа？, що людина стала краще [22, 23]. Тому ？стор？я буквально п？шла в зворотному порядку. У коротк？й сатиричн？й казц？ “Вчора зараз” А. Роб？да опису？ як Людов？к XIV ？ його оточення з'являються в Париж？ в 1889 р. ？, ознайомившись з техн？чними досягненнями т？？？ епохи, побажав повернутися до свого часу, оск？льки технолог？я регресу？ саму людину.

       В. ？. Лен？н захоплювався можливостями електриф？кац？？, к？но, ？нших технолог？й, описаних А. Роб？дою, проте не врахував “утоп？чност？” пол？тичних план？в в культурному середовищ？ його оточення й агресивност？ опонент？в.

       Тобто “утоп？я” ？ поняття складне; в утоп？ях виражаються р？зн？ ？ нав？ть протилежн？ сусп？льн？ ？деали: л？беральн？, революц？йн？, прогресивн？, що в？двол？кають в？д “арх？важ- ливих” проблем д？йсност？. Фантастичн？сть м？стить в соб？ колосальний спектр можливостей. Якщо Томас Мор [14] та Кампанел- ла, а сл？дом за ним Варас були засновниками утоп？чного соц？ал？зму та комун？зму, то Бекон був ворогом народовладдя й ？деал？затором сили знань та науки, аристократ？？ духу. Якщо в？дпов？дно до сво？х соц？альних симпат？й ц？ мислител？ зайнят？ побудовою ？деальних соц？альних систем, то сатиричний гротеск С？- рано спрямовано вже ？ проти д？йсност？ та ？деал？в: за руйн？вним скепсисом важко пом？тити його мр？ю про майбутн？ людство. Проте, р？зниця в пол？тичних ？деалах ранн？х утоп？ст？в не заперечувала ？снування певно？ ？дност？. Вони були прогресивними мислителями епохи В？дродження ？ творили в XVI та XVII ст., коли поширився антифеодальний рух, виникли основи для розвитку кап？тал？стичних в？дносин, коли техн？ка та наука р？шуче просунулися вперед, думка випереджала д？йсн？сть в пошуках нових горизонт？в. Як зазнача？ пол？толог Ю. Асоян, породжен？ ？сторичними обставинами утоп？？ стимулювали до д？？, тобто до певних результат？в [2, 29-61].

       Проте й ц？ утоп？сти не були першими. Ще в давнину тяготи п？днев？льно？ прац？ стимулювали пошуки “золотого стол？ття”, коли не було б？дних ？ багатих ？ панувала р？вн？сть можливостей. Таку поетизац？ю “часу Карноса” ми знаходимо вже у Гес？ода (VIII-VII ст. до н. е.), а в елл？нськ？ часи з'явля？ться перший фантастичний роман мандр Ямбула (II ст. до н. е.).

       Платон (427-447 рр. до н. е.) також розум？？ перв？сний лад як царство р？вност？. Однак його утоп？я, зображена в д？алогах “Держава”, “Пол？тик”, “Т？мей”, “Крит？й”, заснована на ？де？ державност？. Тим самим заперечувалася можлив？сть повернення до дитинства людства. У д？алоз？ “Держава” Платон виступа？ противником тиран？？, ол？гарх？？, смертно？ кари, зловживань владою. Проте його гуман？зм подано в антидемократичн？й форм？. Платон вважа？ демократичн？ погляди непрактичними. Державу мають очолити вчен？ ф？лософи, як？ д？ють п？д охороною во？н？в. Виступаючи проти приватно？ власност？ на словах, Платон фактично прагне зберегти ？？ у держав？ у вигляд？ кастово？ приватно？ власност？ споживчо？ монопол？？ правлячо？ аристократ？？. Утоп？чна ？дея Платона спрямована на призупинення протир？ч усередин？ правлячого класу рабовласник？в через в？дновлення держави за зразками ？гипетського кастового ладу та Спарти.

       Ц？ погляди Платона вплинули на св？тогляд Томаса Мора. В？н також був противником народних повстань та насилля. Утоп？я у Томаса Мора [14] -- це не анарх？я, а орган？зована держава сп？льно？ власност？, заснована легендарним королем Утопом для створення умов розвитку культури та науки.

       Джован？ Дом？н？ко Кампанелла, автор “М？ста Сонця” [8], змальову？ теократичну республ？ку на чол？ з Метаф？зиком. Правитель ма？ трьох пом？чник？в: М？ць (в？да？ во？нною справою); Мудр？сть (в？да？ науками), Любов (продовольча справа, д？тонародження, виховання). Кампанелла пише, що в “М？стах Сонця” вважають того за достойного, хто оволод？в мистецтвами та ремеслами ？ хто вм？？ ？х застосовувати з найб？льшою майстерн？стю та подолав его？зм.

       Справжн？м родоначальником англ？йського матер？ал？зму ？ вс？？？ сучасно？ експериментально？ науки К. Маркс називав Бекона. В？н писав, що “Природознавство в його очах ？ ？стинною наукою, а ф？зика, яка спира？ться на чутт？вий досв？д, -- найважлив？шою частиною природознавства”. Анаксагор з його гомеомер？ями ？ Демокр？т з його атомами часто згадуються ним як авторитети. Зг？дно з його вченням почуття ？ непогр？шимим джерелом будь-якого знання. Наука ？ досв？дна наука ？ поляга？ у застосуванн？ рац？онального методу до чутт？вих даних. ？ндукц？я, анал？з, пор？вняння, спостереження, експеримент -- суть головних умов рац？онального методу. Першим ？ найважлив？шим з природжених властивостей матер？？ ？ рух, -- не т？льки як механ？чний ？ математичний рух, але ще б？льше як прагнення, житт？вий дух, напруга, або, вживаючи висл？в Якоба Беме (Bohme, 1575-1624 рр.), “страждання” (qual -- н？м.) матер？？, первинн？ форми матер？？ суть жив？, ？ндив？дуал？зован？, внутр？шньо властив？ ？й, що створю？ специф？чн？ в？дм？нност？ сутност？ сили” [12, 142].

       Особливу роль у сво？й утоп？？ “Нова Атлантида” Ф. Бекон [3] в？дводить науц？, а в житт？ бенсаламсько？ сп？льноти в Атлантид？ -- Будинку Соломона. Ця буд？вля ？ орган？зац？？ю, створеною по модел？ сп？льнот монах？в -- Орденом. Орден ма？ п？знати причини й прихован？ сили вс？х речей ？ розширити сферу влади людини над природою. Тобто “Нова Атлантида” виступа？ ？дейним ？ науковим центром розвитку. У друг？й половин？ XVII ст. - початку XVIII ст. орган？зац？йн？ принципи “Будинку Соломона” були покладен？ в основу Корол？вського наукового товариства в Лондон？, академ？й наук у Париж？, Берл？н？ ？ Санкт-Петербурз？. Водночас певна схож？сть ？з символ？кою розенкрейцер？в робить книгу популярною серед прихильник？в езотеричних ？ т. п. теор？й. Н？бито вона слугу？ доказом, що Бекон передав як？сь та？мн？ знання розенкрейцер？в масонам. На це звернув увагу у сво？й парод？？ Св？фт у 3-й частин？ “Мандр？в Гулл？вера”.

       Принципи “Будинку Соломона”, як бачимо, турбували К. Маркса ？ Ф. Енгельса. Вони звертаються для прояснення позиц？й Ф. Бекона до терм？ну Я. Беме “страждання матер？？”, який розум？？ться як прагнення, житт？вий дух, напруга, характеристика принципу саморуху. Тут також виника？ певний езотеричний контекст, оск？льки Якоб Беме був н？мецьким ф？лософом -- прихильником панте？зму. Для твор？в Я. Беме характерн？ злиття натурф？лософ？？ ？ м？стики. В？н поетично ототожнював Бога ？ св？т. При цьому, зг？дно з Беме, зле начало нерозривно ？сну？ поряд з благим, будучи результатом под？лу, тобто саморозкриття Божественно？ сутност？. Ц？ стих？йно-д？алектичн？ ？де？ Беме справили великий вплив на подальший розвиток н？мецько？ ф？лософ？？ (Ф. Баадер, Ф. В. Шелл？нг, Г. В. Ф. Гегель).

       Висновок, який можна зробити ？з погляд？в Якоба Беме на св？т, лежить у його прац？ “Psycologia Vera” [4]. У ц？й книз？ на питання 38-ме про те, “що ма？ в？дбутися при к？нц？ часу?”, Я. Беме в？дпов？да？: “Дан？？л, ？？зек？？ль ？ Давид говорять про це в сво？х пророцтвах, особливо ？оанн в даному йому Одкровенн？... в цьому приховано все, що коли-небудь ма？ трапитися: проте й вони говорили про майбутн？ маг？чно. Не у сильних в？ку сього шукайте тайн.” [4, 313]. Тобто, якщо м？стик шука？ Бога через способи його розкриття, то в б？блейському св？т？ пророк？в сам Бог шука？ людину. М？ж Богом ？ пророком не ？сну？ залежност？, що ？рунту？ться на маг？？, ？ Бог не опиня？ться в боргу перед пророком. Останн？й не чека？ п？дтверджень природи божественно？ вол？ (п？зн？ш？ пол？тичн？ пророки, так？ як Нострадамус, п？шли шляхом маг？？, алх？м？？ та астролог？？). Душа пророка жила в пост？йн？й напруз？, породжен？й почуттям близькост？ ？нших св？т？в. Для сво？х пророцтв вони змушен？ були шукати нову мову. Як у ？оах？ма Флорського та Якова Беме, ми знаходимо у ？？зек？？ля яскрав？ алегор？？ ？ загадкову символ？ку. Визнан？ майстри пол？тичного пророцтва, так？ як Нострадамус та Сен-Жермен, будуть широко використовувати техн？чн？ прийоми б？блейських пророк？в, проте втратять при цьому той пафос ？ монументальн？сть древн？х.

       Пол？тичне пророцтво, в силу свого соц？ального значення, вимагало в？д них певно？ конкретизац？？. Разом з тим ця ж особлив？сть пол？тичного пророцтва могла призводити ？ до протилежних насл？дк？в: пол？тичн？ пророки, уникаючи в？дпов？дальност？, намагалися зберегти певну ？грову багатозначн？сть. Геродот ？люстру？ це прикладом ？з життя царя Креза. На питання царя про те, як довго буде ？снувати його держава, п？ф？я в？дпов？ла, що до часу, коли над м？дянами стане царем мул. Така в？дпов？дь царя заспоко？ла. Однак в подальших оракулах царю було роз'яснено, що п？д “мулом” розум？ють царя К？ра. Оск？льки його батьки були представниками двох народ？в - м？дян та перс？в. Кр？м того, Крезу пояснили, що в попередн？х пророцтвах йому вже пов？домляли про в？йни з персами: коли оракул оголосив, що в результат？ в？йськового походу “паде велике царство”, то це означало, що це буде держава самого Креза, а не персидське царство. Под？бна двозначн？сть дельф？йського оракула була звичайною справою. Пол？тичне пророцтво сформувався в ход？ складного процесу боротьби двох принцип？в: пол？тичного прагматизму, який вимагав в？д сво？х адепт？в точного ？ конкретного описання перспективних под？й, та м？стично？ одержимост？. Останн？, за вс？？？ сво？？ ？ррац？ональност？, виступа？ спонукальним мотивом багатьох пол？тичних рух？в. В？д “буденного” пол？тичного пророцтва мес？анське пророцтво передус？м в？др？зня？ться глобал？змом: як правило, воно охоплю？ всю св？тову ？ косм？чну перспективу. ？ншою ？？ визначною рисою виступа？ са- крал？зац？я вс？х явищ, як？ в？дбудуться. Соц？альний утоп？зм пророк？в був лише одним ？з аспект？в зовн？шнього виявлення пророчого руху, прикладною формою його ？нтерпретац？？, не само？ точно？ й не само？ конкретно？ [7]. Тут спостер？га？ться спроба розмежування рел？г？йно-метаф？зичного ？ соц？ально-пол？тичного тлумачення пророцтв, одна з багатьох в духовн？й ？стор？？ ？зра？лю. Апокал？псис ？оанна Богослова ？ найяскрав？шою ман？фестац？？ю всемогутност？ вищо？ влади, яка досяга？ найвищого р？вня, коли влада може пок？нчити з одн？？ю з умов свого ？снування -- часом. П？дготовка до цього акту в？дбува？ться на всьому пром？жку апокал？птично？ драми: час дискретно розрива？ться появою символ？чних феномен？в (ангел？в, ？нфернальних персонаж？в). Спостер？гач переноситься ？з одного часу в ？нший, нер？дко опиня？ться в？дразу у к？лькох часових планах. Нав？ть точно визначен？ в？др？зки (“тисяча рок？в”, “три с половиною роки”), очевидно, мають символ？чне значення. Мета под？бного п？дходу зрозум？ла -- дестаб？л？зувати час, показати його в？дносн？сть ？ пот？м одним ударом пок？нчити з ним -- зупинити його. В？дсутн？сть часу не т？льки демонстру？ всемогутн？сть влади, а й ？？ все？дн？сть -- зникне будь-яка опозиц？я влади та роздво？н？сть св？ту. Рос？йський ？сторик права ？. ？са？в [7] вважа？, що “влада над язичниками” породжу？ться високим становищем праведник？в пор？вняно з ？ншими людьми. ？ на земл？ (в силу ？хнього морального авторитету) ？ особливо п？сля смерт？ (коли вони впливають на живих з неба). Однак ？дине (всевладне) включа？ в себе обидв？ частини сфери. Тобто сутн？сть politica hermetica становить будь-який акт породження симптом？в влади й могутност？ у “темн？й” нап？всфер？, що зд？йсню？ться з ？н？ц？атив？ та в？дома Божественного центру.

       Серано де Бержерак сво？ю працею “？нший св？т, чи держави М？сяця” [5] зайняв особливе м？сце серед утоп？ст？в XVI-XVII ст. Серано вже в？дмовля？ться не т？льки в？д Божественного центру рел？г？？, а й в？д панте？зму Кампанелли, прац？ якого знав ？ образ якого пом？стив у “царств？ ф？лософ？в” у незак？н- чен？й прац？ про “Св？ти сонця”. “Сонячна” та “м？сячна” тематика не були новими. Ще римський сатирик Лук？ан та шотландський монах Году？н (1648 р.) використали до нього “критичн？” можливост？ подорож？ сво？х геро？в на М？сяць. Тому м？сячний св？т Серано, як ？ Году？на та Лук？ана, м？стить багато сп？льних парадоксальних явищ: жител？ М？сяця сп？лкуються музичними звуками, д？тей народжують чолов？ки. Проте, Серано справедливо називають учнем П'？ра Гассенд？, хто зазнавав пересл？дувань ？зу？тами за аполог？ю етичного вчення Еп？кура та боротьбу проти схоластично？ ф？лософ？？. Проте в ф？лософських здогадах Серано п？шов дал？ Гассенд？. Непосл？довн？сть Гассенд？, як зазначав К. Маркс, проявилася в бажанн？ “...примирити свою католичну сов？сть ？з сво？м язичним знанням. Еп？кура -- з церквою” [13, 23]. В “？ншому св？т？, чи держави М？сяця” в？н вустами Демона Сократа наголошу？: “Люди, ви уявля？те н？бито те, що ви не розум？？те, ма？ духовну природу, чи воно зовс？м не ？сну？” [5]. Тим самим Серано вказу？ на гносеолог？чн？ джерела рел？г？？ та ？деал？зму. Пародуючи панте？зм в образ？ “мислячо？ капусти”, Серано проголошу？ ？дн？сть ？ в？чн？сть матер？ального св？ту. Якщо визнання системи Коперн？ка для Кампанелли та Бекона були важким процесом, то для Серано це орган？чно, хоча в？н ？ сюди вносить ком？чний елемент. Серано зна？ лише матер？ю та розум, що становить специф？ку його утоп？чних бажань. Його не обходять пол？тичн？ та економ？чн？ перетворення. Серано не буду？ ？деального державного ？ сусп？льного ладу, оск？льки в “？ншому св？т？, чи держав？ М？сяця” т？льки мимох？дь згадуються держави. Для Серано ？снують лише утоп？？ необмежено？ ？нтелектуальност？. Коли Мор, Кампанелла, Бекон розм？щали сво？ утоп？？ на окремих, захищених в？д тиску реальност？ остовах, вони не в？дд？ляли ？х в？д земного св？ту ？ представляли ？х як можливий зразок для вс？？？ Земл？. А св？т Се- рано -- антитеза, те, що н？коли не в？дбудеться на Земл？. Утоп？я фактично н？вельована ？ зам？нена утоп？чними бажаннями, як？ також позбавленн？ потенц？алу можливост？ зд？йснення. Якщо Мор, Кампанелла, Бекон розглядають народ як пасивний матер？ал розумних перетворень, то у Серано тема народу в？дсутня. Суть у тому, що Серано де Бержерак зрозум？в абсурдн？сть буржуазного мислення та буржуазного сусп？льства в ц？лому. Очевидно, в？дчувши непереборне тяж？ння матер？ал？зму ？ хитк？сть опори у форм？ еп？курейсько？ етики задоволення, Серано зм？г лише скористатися жестом утоп？？ -- сатири.

       Гугенот Ден？ Верас, обставини життя якого ？ нин？ не в？дом？, у сво？й книз？ “？стор？？ се- вараб？в” (1975-1679 рр.) [6] пропагу？ св？й основний концепт про те, що “природа ？ краса зробила нас р？вними”. Хоча праця “？стор？я севараб？в” вже не м？стить формально д？алог？чну форму Платона, проте ？мпл？цитно цей д？алог продовжу？ впливати на зм？ст утоп？？. Це д？алог про м？сце краси в житт？, який насправд？ в？дбувся в житт？ Д. Вераса та англ？йського ф？лософа Локка. Для прихильника буржуазного п？дпри？мництва Локка все ясно: на Парнас？ не ？сну？ золотих та ср？бних копалин. Тобто краса не потр？бна. Для Д. Вераса призначення краси поляга？ у налагодженн？ соц？альних в？дносин, порочних в？д народження людей. Д. Верас вважа？, що людинку необх？дно виховувати ？ утримувати в？д злод？янь. Називаючи рел？г？ю “вдалою вигадкою”, Д. Верас ста？ одним ？з перших пропов？дник？в “природно？ рел？г？？”, пов'язано？ з визнанням ？？ службово？ рол？ в пол？тико- утил？тарному розум？нн？. Ця думка п？зн？ше знайшла приб？чник？в у ф？лософ？？ Вольтера, Гольбаха, Робесп'？ра.

       Почина？ться епоха, про яку В. ？. Лен？н говорив словами Каутського так: “Кожний соц？ал？ст тод？ був поетом, а поет соц？ал？стом” [11, 271].

       Депутат в？д Арраса Робесп'？р був романтиком революц？？. Вже у 1790-1791 рр. в？н ста？ широко в？домим у кра？н？ пол？тичним д？ячем. Повстання парижан у серпн？ 1792 р. скинуло монарх？ю, у Франц？？ проголошу？ться республ？ка. За наполяганням якоб？нц？в, пол？тичним л？дером яких був Робесп'？р, був страчений король (с？чень 1793 р.). Революц？я розвивалася по зростаюч？й, разом з нею ？ вплив Робесп'？ра на пол？тику революц？йних уряд？в (пер？одично зм？нюваних один одним). Вл？тку 1793 р. влада перейшла до якоб？нц？в ？ до Робесп'？ра, що його зм？нило та занапастило. Зокрема, Робесп'？р збер？г антироб？т- ничий закон Ле Шапеля, п？дтримував поширення “максимуму” ？ на зароб？тну плату, тим самим проявив нерозум？ння ？нтерес？в тих, хто його п？дтримував. Не без його участ？ в кра？н？ почався червоний терор. Терор не був реал？зац？？ю заздалег？дь продуманого пол？тичного проекту. В？н поступово творив себе. Система терору складалася ？ розвивалася на ？рунт？ тимчасових заход？в, спрямованих проти “ворог？в революц？？”. “Сповзання” в терор почалося з масового прославлення “народного” насильства. Промови Робесп'？ра сприяли цьому. Маючи на уваз？ лег？тимн？сть революц？？, насильство в？н також зводить у ранг законност？.

       Реальн？сть для творц？в “соц？ального дизайну” -- це лише соц？альний конструкт, оск？льки вони вважають, що люди творять ？ формують реальн？сть за допомогою сво？х переконань ？ повед？нки, мови, концепц？й ？ парадигм, “культуркампф”, “культурного повороту”. Нин？ “культурний поворот” у пол？тичн？й теор？？, м？жнародних в？дносинах асоц？ю？ться насамперед з вторгненням постмодерн？зму та теор？？ хаосу. Причини такого повороту досить складн？ ？ не завжди очевидн？. У науков？й л？тератур？ його зазвичай пов'язують з кризою “модерну”, фундаментальн？ основи якого (автономний суб'？кт, суверенна держава, “велика” теор？я - меганарратив), а також найважлив？ш？ опозиц？？ (суб'？кт-об'？кт, “Я”-”？нший”, зовн？шн？й-внутр？шн？й) зазнали глибокого перегляду. Постмодерн？зм пов'язаний з великомасштабними зм？нами в методолог？？, що торкнулися переважно емп？рично？ сфери. Його прихильники позиц？о- нують дов？льний характер модерну. Для них модерн -- не модель, а лише випадков？сть, яка може вир？шально вплинути на зм？ни у пол？тичн？й систем？. Тобто вони заперечують ？сторичний прогрес, так само як ？ регрес, оск？льки ？стор？я, на ？хню думку, в принцип？ не може рухатися в якомусь напрям？ [1].

       Сво？м завданням постмодерн？сти вважають, -- п？дкреслю？ рос？йська м？жнародниця М. М. Лебед？ва, -- подолання пр？рви: з одного боку, м？ж ф？лософськими уявленнями, з другого -- рефлекс？？ю ？ даними з соц？ально？ практики, з третього -- соц？альною практикою як такою. Вони намагаються також вийти за меж？ протиставлення теор？？ м？жнародних в？дносин ？ пол？толог？？ шляхом звернення до б？льш загальних ф？лософських категор？й “справедлив？сть”, “ц？нн？сть” тощо [9]. На в？дм？ну в？д “традиц？йних” вчених, постмодерн？сти вол？ють концентрувати свою увагу на окремих, спец？альних питаннях ？ критиц？ усталених теор？й м？жнародних в？дносин. Постмодерн？сти стверджують про хибн？сть практики реал？ст？в у м？жнародних в？дносинах пристосовування до поточних пол？тичних под？й традиц？йного теоретичного анал？зу, зокрема ？ методу лег？тимац？？ знання в ц？лому через ？стор？ю розвитку науки. Як стверджують прихильники постмодерн？зму, в цьому процес？ в？дбува？ться екстраполяц？я принципового нарративу реал？стських традиц？й починаючи в？д Фук？д？да та Мак？- авелл？, а пот？м через Гоббса до пол？тичних ф？лософ？в Просв？тництва, автор？в найближчо？ верс？？ пол？тичного реал？зму до сучасност？. Таким чином, у центр？ реал？стського нарративу, як дор？кають постмодерн？сти, ста？ штучний прогресизм, що вимага？ лег？тим？- зац？？ сили.

       Як стверджу？ рос？йська досл？дниця Т. Ал？кс？？ва [1], постмодерн？сти на п？дтвердження сво？х ？дей використовують найр？зноман？тн？ш？ методи досл？дження, взят？ з самих р？зних традиц？й, що “скр？плюються” ？де？ю “культурного повороту” в м？жнародних в？дносинах через процедуру деконструкц？？. Тож деконструкц？ю в редукованому вигляд？ можна представити як спос？б концептуал？зац？？ “м？жнародного” вим？ру процесу подолання контексту “кризи модерну” шляхом: 1) п？дм？ни об'？ктивно？ реальност？ текстом; 2) фрагментац？？ю р？зноман？тними способами виробництва ？нформац？？; 3) зм？ною репрезентац？？ симуляц？？ю; 4) зам？ною ？мпер？ал？зму “？мпер？？ю знак？в”; 5) п？дривом лег？тимност？ традиц？？; 6) послабленням в？ри у прогрес; 7) пост？йно？ апеляц？？ до здорового глузду.

       Тут можливо зазначити, що прихильники “культурного повороту” в м？жнародних в？дносинах були не першими, хто звернув увагу на ？снування затемнених, тобто неч？тких явищ м？жнародних в？дносин, зокрема ？ соц？ального життя в ц？лому. Вперше про “культурний поворот” у теор？？ м？жнародних в？дносин було в？дзначено в статт？ професора Ун？верситету Ар？зони Р？чарда Ешл？ “Геопол？тика геопол？тичного простору: до критично？ теор？？ м？жнародних в？дносин”. Ця робота ознаменувала початок проникнення постмодерн？зму в м？жнародн？ досл？дження [17]. Р. Ешл？ ставив перед собою завдання досл？дити процес змагання двох досл？дницьких традиц？й у теор？？ м？жнародних в？дносин, тобто для анал？зу були вид？лен？: 1) комун？таристська традиц？я пол？тично？ ф？лософ？？, виражена в терм？нах “житт？вого св？ту” Едмунда Гуссерля, “фундаментального плану” Март？на Хайдеггера, “дисципл？нарно？ матриц？” Томаса Куна, “габ？тусу” П'？ра Бурдь？, “еп？стеми” ？ “диспозитиви” М？шеля Фуко, “консенсусу бекграунду” Юргена Хабермаса; 2) переважаюча традиц？я в теор？？ м？жнародних в？дносин, що йде кор？нням до праць Ганса Морген- тау, Едварда Карра, Раймона Арона та ？нших пол？тичних реал？ст？в.

       Як вважа？ культуролог А. Гупта [21], ？нно- вац？йн？сть тверджень постмодерн？ст？в полягала в генерац？？ ？де？ про те, що прикордонн？, марг？нальн？ област？, затемнен？ для загального розум？ння (“зони лим？нальност？”) можуть чинити вплив на переб？г под？й у процес？ прискорення й ？нтенсиф？кац？？ соц？ально？ д？яльност？. Тобто прихован？ нам？ри отримують сво？х актор？в у прагненн？ лег？тим？зац？？ через розширення впливу ？ забезпечення проникност？ ？нституц？йних кордон？в. У цьому процес？ п？дриваються фундаментальн？ основи традиц？йних, ор？？нтованих на державу теор？й м？жнародних в？дносин.

       На п？дтвердження викладено？ г？потези можна навести думку анал？тика Р. Деветаки, який вважа？, що внесок постмодерн？зму у досл？дження м？жнародних в？дносин склада？ться з трьох компонент？в: 1) проблематизац？？ державного суверен？тету; 2) перегляду опозиц？？ суверен？тет-анарх？я; 3) теоретизац？？ ？стор？？ конструювання суверенних держав [20]. Тобто, ？накше кажучи, постмодерн？зм розгляда？ т？ питання ？ концепц？？, на як？ ран？ше не звертали уваги при розгляд？ владних в？дносин. В？дпов？дно, ？нтерес досл？дника, що працю？ в постмодерн？стсько？ традиц？？, концентру？ться насамперед на таких проблемах, як клас, гендер, етн？чн？сть, раса. Тут постмо- дерн？сти безпосередньо п？дходять до проблематики, означено？ М. Фуко як “культура, насичена владою, ？ формування влади завдяки культур？ “ [16].

       Запропонований Р. Ешл？ погляд на ？стор？ю м？жнародних в？дносин ？ досить близький до “генеалог？？” М？шеля Фуко. Р. Ешл？ мотиву？ це тим, що обраний ним п？дх？д да？ змогу “схопити” моменти уривчастост？, з？ткнень, руху, безглуздо？ гри плюрал？стичних сил й ？нтерпретац？й на поверхн？ людського досв？ду. З？ свого боку Фуко стверджував, що сама ？нтерпретац？я може розглядатися як практика дом？нування, що виника？ на поверхн？ ？стор？？. Ц？, майже аналог？чн？, тези п？дводять ？ Фуко ？ Ешл？ до “сп？льного знаменника”, а саме до генеалог？чного п？дходу. Добре знайома досл？дникам-м？жнародникам геопол？тика ма？ багато сп？льного з генеалог？чним п？дходом. Обидв？ концепц？？ були зор？？нтован？ на рух, прост？р, стратег？ю ？ владу. Як геопол？тики, так ？ прихильники генеалог？чного п？дходу, вони не дов？ряють теор？ям, що м？стять моральн？ твердження, традиц？йн？ ？нститути або глибинн？ ？нтерпретац？？ статусу раз ？ назавжди заф？ксованих сутностей, к？нцев？ ？стини, що лежать в основ？ розвитку закон？в. Анал？тики цих напрям？в, вивчаючи м？жнародне сп？втовариство, мають розглядати його одночасно в чотирьох аспектах: 1) як об'？кт, м？сце ？ продукт неск？нченно？ боротьби, завоювань ？ перем？щень безл？ч？ ？сторичних сил; 2) як м？сце, де влада ？ панування утвердилися в нормал？зован？й форм？; 3) як поле практики, на якому з'являються специф？чн？ суб'？кти, домагаються визнання ？ д？ють; 4) як сукупн？сть технолог？й, стратег？й ？ ритуал？в, за допомогою яких практика дисципл？ну？ться, оп？р пригн？чу？ться, з'являються “зони тиш？”, гарантуються кордону практики суб'？кти лег？тимування, порядок нормал？зу？ться ？ панування нав'язу？ться решт？ св？ту. Ось чому м？жнародне сп？втовариство аж н？як не означа？ обмеження насильства за допомогою код？в, правил, прецедент？в ？ процедур -- воно об'？кт пол？тики сили ？ модальност？, за допомогою яко？ зд？йсню？ться насильство, а панування зм？цню？ться [18; 19].

       Щодо висновк？в та узагальнень, можна стверджувати, що згадан？ теоретики намагались перекинути м？ст м？ж бажаним ？ реальним, а в сучасн？й ？нтерпретац？？ -- створити м？ст, що сполуча？ геопол？тику пол？тичного реал？зму з постмодерн？стською методолог？？ю, спираючись, головним чином, на пост- структурал？зм. У останньому тлумаченн？ под？бне прагнення набува？ особливого звучання в умовах глобал？зац？？, коли, як приклад, нехтуючи таким сполученням, ряд вчених ？ пол？тик？в у США ？ на Заход？ в ц？лому п？дм？няли д？алог з “не заходом” декларативними заявами про необх？дн？сть миру ？ дружн？х в？дносин.

       Л？тература

       Алексеева Т. Химеры страны ОЗ: “культурный поворот" в теории международных отношений / Т. Алексеева // Междунар. процессы. 2012. -- Т. 10. -- № 3(30-31). -- Сентябрь-декабрь. -- С. 4-19.

       Асоян Ю. Открытие идеи культуры. Опыт русской культурологии середины XIX - начала ХХ веков / Ю. Асоян, А. Малафеев. -- М.: ОГИ, 2000. -- 344 с.

       Бэкон Ф. Новая Атлантида / Пер. З. Александровой // Утопический роман XVI-XVII веков. -- М.: Худ. лит., 1971. -- С. 193-224.

       Бёме Я. Истинная психология, или сорок вопросов о душе. -- СПб.: Алетейя, 1999. -- 319 с.

       Бержерак Сирано де. Государства Луны / Пер. Е. Гунста // Утопический роман XVI-XVII веков. -- М.: Худ. лит., 1971. -- С. 227-306.

       Верас Дени. История Севарамбов / Пер. Е. Дмитриевой // Утопический роман XVI-XVII веков. -- М.: Худ. лит., 1971. -- С. 309-448.

       Исаев И. А. POLITICA HERMETICA: скрытые аспекты власти. -- М.: Юрист, 2002. -- 260 с.

       Кампанелла. Город Сонца / Пер. Ф. Перовского // Утопический роман XVI-XVII веков. -- М.: Худ. лит., 1971. -- С. 143-190.

       Лебедева М. М. Мировая политика / 2-е изд., испр. и доп. -- М.: Аспект Пресс, 2007. -- 365 с.

       Ленин В. И. Две утопии / ПСС. -- 5-е изд. -- M.: Политиздат, 1968. -- Т. 22. -- С. 117-121.

       Ленин В. И. Что такое “друзья народа" и как они воюют против социал-демократов? / ПСС. -- 5-е изд. -- М.: Политиздат, 1979. -- Т. 1. -- С. 125346.

       Маркс К. Святое семейство, или критика критической критики. Против Бруно Бауэра и компании / К. Маркс и Ф. Энгельс. -- Сочинения. -- 2-е изд. -- М.: Гос. изд-во полит. лит., 1955. -- Т. 2. -- С. 3-230.

       Маркс К. Из ранних произведений. Маркс К. / К. Маркс и Ф. Энгельс. -- Сочинения. -- 2-е изд. -- М.: Гос. изд-во полит. лит., 1956. -- Т. 1. -- 690 с.

       Мор Томас. Утопия / Пер. А. Маленина и Ф. Петровского // Утопический роман XVI-XVII веков. -- М.: Худ. лит., 1971. -- С. 41-140.

       Робида Альбер. Двадцатое столетие. Электрическая жизнь / Альбер Робида. -- СПб.: Типография Братьев Пантелеевых, 1894. -- 408 с.

       Фуко М. Психиатрическая власть: Курс лекций, прочитанный в Коллеж де Франс в 1973-1974 уч. году / Пер. с франц. А. Шестакова. -- СПб.: Наука, 2007. -- 450 с.

       Ashley R. The Geopolitics of Geopolitical Space: Toward a Critical Theory of International Relations // Alternatives. Vol.12, № 4. - 1987. - P. 403-434.

       Derian J. Introducing Philosophical Traditions in International Relations // Millenium. -- 1988. -- Vol. 17. -- № 2. -- P. 189-193.

       Derian J. International Intertextual Relations; Postmodern Reading of World Politics / Ed. By Michael Shapiro. -- NY.: Lexington Books, 1989. -- 354 p.

       Devetak R. Postmodernism // Theories of International Relations / Ed. by S.Burchill and A. Linklater. -- NY., 1996. -- P. 206.

       Gupta A., Ferguson J. Beyond Culture: Space, Identity and the Politics of Difference // Cultural Anthropology. -- Vol. 7. -- № 1. 1992. -- P. 6-23.

       Robida Albert. Le Vingtieme Siecle: La Vie Electri- que / Albert Robida. - Paris: Librairie illustree, 1893. -- 234 p.

       Размещено на Allbest.ru

       ...