Размещено на http://www.allbest.ru/
Ки？вський нац？ональний ун？верситет ？мен？ Тараса Шевченка
？НАПЕРЕДОДН？ ТА П？СЛЯ Н？С？Б？СА？: М？ЖНАРОДНО-ПРАВОВ？ ОСОБЛИВОСТ？ РИМСЬКО-？РАНСЬКО？ МИРНО？ УГОДИ 363 РОКУ
Мельник В.М., кандидат пол？тичних наук, юрист,
член Американського товариства юридично？ ？стор？？,
асистент кафедри пол？толог？？ ф？лософського факультету
Анотац？я
Стаття презенту？ результати комплексного текстолог？чного та наративного досл？дження Н？с？б？сько？ мирно？ угоди 363 року. Догов？р уклали м？ж собою повноважн？ представники Римсько？ ？мпер？？ та Сасан？дського ？рану. В？н був результатом невдало？ в？йськово？ кампан？？ римлян, що проводилася впродовж 363 року. ？деолог？чною основою для походу римських сил у меж？ Перс？？ стало прагнення п？дкорити значну частину ？ранських земель. Прикладом насл？дування в римських аристократичних колах вважався Александр Македонський (336-323 рр. до н. е.). Отже, ？мператорський Рим ставив соб？ на мет？ повний ？ безповоротний розгром Династ？？ Сасан？д？в (на кшталт знищення Династ？？ Ахемен？д？в Александром у 330 р. до н. е.). Зрештою, ？мператор Юл？ан В？дступник (361-363) зум？в наблизитися до персько？ столиц？ (м？сто Ктесифон), але був убитий. Як насл？док, потужний експедиц？йний римський корпус в？дступив ？ потрапив у пастку основних сил перс？в. В？йськова рада швидко обрала нового ？мператора. Однак, саме ？ов？ан (363-364) погодив ？з правителем ？рану Шапуром ？？ (308-380) ключов？ умови римсько-перських домовленостей. По-перше, Римська ？мпер？я в？дмовлялася в？д ？？сторичних прав？ на волод？ння в Месопотам？？. По-друге, персам передавалися ключов？ фортиф？кац？йн？ пункти прикордонно？ л？н？？, що сутт？во послаблювало оборонну систему ？мпер？？. По-трет？, угода передбачала депортац？ю греко-римського населення з Месопотам？？ до Сир？？. ？х мали зам？нити ？ранськ？ колон？сти. По-четверте, римляни передавали Велику В？рмен？ю в залежн？сть в？д ？рану терм？ном на тридцять рок？в. Кр？м того, римський ？мператор поклявся не допомагати В？рмен？？ у раз？ усного чи письмового звернення ？？ базилевса до оф？ц？йного Константинополя. Стаття характеризу？ ключову дискус？ю м？ж перськими та римськими ？нтелектуалами з приводу терм？ну в？рменсько？ залежност？ в？д Перс？？. Змальову？ться ставлення римських коментатор？в до факту та обставин укладення угоди. П？дкреслюються хитрощ？, до яких вдався ？мператор ？ов？ан у випадку з тлумаченням юридичного статусу Велико？ В？рмен？？. При цьому, Н？с？б？ський мирний догов？р 363 року виявився ключовим документом для ？стор？？ м？жнародного права IV стол？ття. Наприк？нц？ конкретизуються насл？дки прийнятих умов для зовн？шньопол？тичного курсу ？мператор？в-правонаступник？в.
Ключов？ слова: м？жнародна правосуб'？ктн？сть, Н？с？б？ський мирний догов？р, Римська ？мпер？я, Сасан？дський Ераншахр, Велика В？рмен？я, ？сторичн？ права, пол？тичн？ права, право в？чного волод？ння, депортац？я.
Abstract
н？с？б？стський мирний угода перський
Melnyk V. M. “Before and After Nisibis”: International Legal Features of the Persian-Roman Peace Treaty of 363 AD
The article presents the results of a comprehensive textual and narrative study of the Nisibis Perso-Roman Peace Treaty of 363 AD. The agreement was concluded between the authorized representatives of the Roman Empire and Sasanian Iran. It was the result of an unsuccessful military campaign of the Romans, which was carried out during 363 AD. The ideological basis for the march of the Roman forces to the borders of Persia was the desire to conquer a large part of the Iranian lands. Alexander the Great (336-323 BC) was considered an example of imitation in Roman aristocratic circles. Therefore, Imperial Rome aimed at the complete and irreversible defeat of the Sasanian Dynasty (like the destruction of the Achaemenid Dynasty by Alexander the Great in 330 BC). In the end, the emperor Julian the Apostate (361-363) managed to approach the Persian capital (Ctesiphon) but was killed. As a result, the powerful Roman expeditionary corps retreated and was trapped by the main forces of the Persians. The military council quickly elected a new emperor. However, it was Jovian (363-364) who agreed with the Iranian ruler Shapur II (308-380) on the key terms of the Roman-Persian agreements. First, the Roman Empire renounced its “historical rights” to possession in Mesopotamia. Secondly, key fortification points of the borderline were handed over to the Persians, which significantly weakened the defense system of the empire. Thirdly, the agreement provided for the deportation of the Greco-Roman population from Mesopotamia to Syria. They were to be replaced by Iranian colonists. Fourthly, the Romans made Greate Armenia dependent on Iran for thirty years. In addition, the Roman emperor swore not to help Armenia in the event of an oral or written appeal by its basileus to official Constantinople. The article characterizes the key debate between Persian and Roman intellectuals regarding the Armenian dependence on Persia. The attitude of Roman commentators to the facts and circumstances of the conclusion of the agreement is depicted. The tricks used by Emperor Jovian in the case of interpretation of the legal status of Greate Armenia are emphasized. At the same time, the Nisibis Peace Treaty of 363 AD turned out to be a key document for the history of international law of the 4th century. In the end, the consequences of the accepted conditions for the foreign policy course of the successor emperors are specified.
Key words: International Legal Personality, Nisibis Perso-Roman Peace Treaty of 363 AD, Roman Empire, Sasanian Eransahr, Great Armenia, Historical Rights, Political Rights, Right of Perpetual Possession, Deportation.
Вступ
Вивчення ？стор？？ м？жнародно-правових норм ？ концепц？й Римсько？ ？мпер？？ передбача？ детальне знайомство з юридичними особливостями та пол？тичними передумовами конкретних м？ждержавних угод. Ключову роль, без сумн？в？в, об？ймають так зван？ ？мирн？ угоди？ [1, c. 14-22].
Геопол？тичним суперником ？ претендентом на гегемон？ю в межах сх？дного прикордоння ？мператорського Риму завжди виступала Перс？я [2]. Коли в ？？？ ст. н. е. владу над ？？ теренами захопила Династ？я Сасан？д？в, римлянам довелося змиритися з формальними претенз？ями Ераншахру на р？вноц？нн？сть та р？внозначн？сть римськ？й державност？ [3]. Вс？ ？нш？ пол？тико-правов？ утворення римсько-？ранського поруб？жжя визнавалися ？залежними？ ？ такими, що не можуть претендувати на самост？йний юридичний статус (зрештою, йшлося про ？м？жнародну правосуб'？ктн？сть？) [4].
Ключовими персонами чергового римсько-перського в？йськового конфл？кту 359-363 рр. виступали ？мператори Юл？ан В？дступник (361-363), ？ов？ан (363-364), шах？ншах ？рану Шапур ？？ (308-380). Конфл？кт в？дбувався в контекст？ масштабно？ в？йни 338-363 рок？в ？ завершився принизливим для Римсько？ ？мпер？？ Н？с？б？ським мирним договором 363 року. Угода, п？дписана в прикордонн？й фортец？, призвела до радикально？ зм？ни пол？тично？ мапи Близького Сходу [5, s. 165-202]. Територ？я Римсько？ ？мпер？？ сутт？во зменшилася на користь Сасан？дського ？рану (оф？ц？йна назва - Ераншахр). При цьому, окрем？ норми договору вважаю важливими з точки зору вивчення м？жнародно？ правосуб'？ктност？ ？мператорського Риму. Догов？р запропонував концептуальн？ п？дходи стосовно т. зв. ？？сторичного права на територ？ю？, визначив рамки примусово？ депортац？？ греко-римського населення Месопотам？？, акцентував залежний статус т. зв. ？Великов？рменсько？ базиле？？ (？базилея？ ？ синон？мом сучасного ？царства？).
Виклад основного матер？алу
В 359 роц？ розпочався новий етап римсько-персько？ в？йни. Римськ？ лег？они отримали в？д Констанц？я ？？ наказ в？дступити в？д оборонних рубеж？в уздовж р？чки Тигр. В？йська тепер зосереджувалися навколо ключового месопотамського м？ста Н？с？б？са, а також зобов'язувалися стримувати потенц？йн？ повстання про？ранських сил у Велик？й В？рмен？？ [3].
Обдуривши початков？ оч？кування Констанц？я II, ？ранський правитель Шапур ？？ вдарив у напрямку сир？йсько？ Ам？ди [6, Amm. Marc. XVIII.VII]. Перси оточили м？сто та оф？ц？йно (через посланц？в) запропонували гарн？зону здатися. У в？дпов？дь, захисники Ам？ди почали обстр？лювати передов？ сили ？ранц？в ？з лук？в. Загинув один ？з син？в шах？ншаха Шапура. Дек？лька кривавих штурм？в не принесли персам переваги. Т？льки неспод？вана для гарн？зону зрада ам？д？йсько？ знат？ дозволила силам Ераншахру вв？рватися до фортец？. На той момент минуло 73 дн？ з початку знаково？ облоги [7, Amm. Marc. XIX].
Одразу за Ам？дою ？ранському шах？ншаху здалися також менш？ месопотамсько-сир？йськ？ фортец？. Лише особисте прибуття Констанц？я ？？ до обозу сх？дноримсько？ арм？？ дозволило римлянам в？дновити болюч？ для ？ранц？в контратаки. Як насл？док, вже в 360 р. римляни виштовхнули перських загарбник？в за меж？ ？мпер？？. Шапур II зазнав тод？ сильного удару по власному ？м？джу. Зрештою, як ？ ран？ше, в？н намагався уникати прямих з？ткнень з головними силами Констанц？я ？？ [2].
Т？льки неоч？куваний заколот цезаря Юл？ана В？дступника врятував Шапура ？？ в？д римського контрнаступу на столичний Ктесифон восени 360 та навесн？ 361 рр. Проголошення Юл？ана августом-дом？нусом (верховним ？мператором), зд？йснене галльськими лег？онами в м？ст？ Лютец？я Париз？орум, примусило Констанц？я II Ар？анина сфокусуватися ц？лковито на зах？дних справах [7, p. 506]. Не досягши стратег？чно？ перемоги на месопотамському фронт？, розриваючись м？ж внутр？шн？ми та зовн？шн？ми проблемами, Констанц？й ？？ помер 3 листопада 361 р. [8, Socrates Scholasticus Historia ecclesiastica, II. 47]. Перед смертю в？н вир？шив не продукувати ？проблеми？ для подальшо？ системи спадкування ？ визнав ？престольн？ права？ свого молодшого родича - бунт？вного галльського цезаря. Вже 11 грудня 361 р. Юл？ан В？дступник (？Апостат？) урочисто вступив до загально？мперсько？ столиц？ - Константинополя [9].
Зацарювавши в Новому Рим？, Юл？ан В？дступник, тепер вже не узурпатор, а законний август-？мператор, розпочав п？дготовку великого в？йськового удару по Сасан？дському Ераншахру. Багато фах？вц？в наголошують, н？бито п？дготовка Апостата мала виключно оборонний характер, демонструвала риси превентивно？ в？йськово？ операц？？ [7, pp. 514-515]. Дозволю соб？ не погодитися з под？бними висновками. Для прикладу, сам ？мператор Юл？ан у листуванн？ з Отцем Церкви Васил？？м Великим (329-379 рр.) писав: ？треба якнайшвидше завоювати Перс？ю та спонукати великого Шапура до втеч？？ [10, Jul. Ep. 81]. При цьому, Юл？ан вказував на необх？дн？сть повного при？днання до складу Римсько？ ？мпер？？ так званих ？поселень ？нд？йц？в ？ сарацин？в？ [10, Jul. Ep. 81]. Весь Ераншахр, аж до кордон？в правлячо？ на той момент ？нд？йсько？ Династ？？ Гупт？в, планувалося ？нтегрувати [11, Lib. Or., XVIII, 261]. Очевидно, що особист？ вказ？вки Юл？ана В？дступника однозначно н？велюють тези низки сучасних досл？дник？в про т. зв. ？превентивну в？йну Юл？ана？. ？мператор Юл？ан В？дступник у той момент справд？ хот？в повн？стю повторити ？подвиг？ Александра Македонського [12].
Отже, п？д ？завоюванням Перс？？？ малася на уваз？ точно не дипломатична стил？стична ф？гура, а якраз нагальна геопол？тична потреба Римсько？ ？мпер？？ - л？кв？дувати ？сторичн？ претенз？？ Династ？？ Сасан？д？в, що в процес？ в？йни 338-361 рр. ？стотно зросли [2]. Отже, заради зупинки Перс？？ в ？？ прогнозованому рус？ на Зах？д, римляни вир？шили ц？лковито знищити правл？ння Династ？？ Сасан？д？в, под？бно до того, як Александр Македонський л？кв？дував правл？ння Династ？？ Ахемен？д？в ще 330-го року до н. е. Т？льки так, на думку представник？в римсько？ публ？чно？ риторики, м？г би бути в？дновлений авторитет принципу ？непогр？шно？ давнини？ римського права в контекст？ м？жнародних в？дносин доби п？зньо？ античност？ [10; 11].
Основн？ сили Юл？ана В？дступника впродовж 363 р. п？дтримував значний флот на р. Тигр, в？д якого залежало постачання продовольства до наступаючих корпус？в. На п？вн？чному в？дтинку фронтово？ л？н？？, об'？днан？ римсько-в？рменськ？ контингенти готувалися атакувати М？д？йську сатрап？ю ？рану, п？дтримуючи просування самого ？мператора Юл？ана та його р？чкового флоту на п？вденно-сх？дному напрямку [6, Amm. Marc. XVIII. II].
Великий пох？д розпочався 5 березня 363 р. Сили Юл？ана Апостата вийшли з Ант？ох？？. Вже в кв？тн？ 363 р. вони без кровопролиття зайняли перську прикордонну фортецю Анафу. ？？ населення Юл？ан розпорядився ？перем？стити？ (тобто депортувати) до центральних район？в римсько？ Сир？？. Командир гарн？зону Пузей отримав маг？стратуру трибуна за мирну здачу фортиф？кац？й [6, Amm. Marc. XXIV. I. 6-10]. У травн？ Юл？ан захопив також фортецю П？р？саборе, а п？сля не？ зум？в штурмом взяти Майозамальху [13, Zosimus. Lib. III. 21. 1-3]. Рухаючись маршрутами походу ？мператора Траяна (115 р. н. е.), римськ？ в？йська впритул наблизилися до ст？н ？рансько？ столиц？ Ктесифона. Сталося це 1 червня 363 р. [6, Amm. Marc. XXIV. VI. 8-9].
П？д Ктесифоном ？мператор завдав персам в？дчутно？ поразки, але б？льш？сть ？ранських сил усе ж таки встигла заховатися за неприступними столичними мурами [6, Amm. Marc. XXIV. VI. 12-13; 13, Zosimus. Lib. III. 21. 1-3]. П？д час в？йськово？ наради Юл？ан В？дступник отримав ？нформац？ю про швидке наближення основно？ арм？？ Шапура ？？ з Центрального ？рану [6, Amm. Marc. XXIV. VII. 1-2]. Опираючись на розв？дувальну ？нформац？ю, ？мператор вир？шив зняти облогу з Ктесифона та, повн？стю пограбувавши столичн？ околиц？, рушити назустр？ч арм？？ Шапура. Планувалося нав'язати персам генеральну битву. Попередньо Юл？ан схвалив до крайнощ？в необачне р？шення спалити власний флот на на р. Тигр, так як хот？в рухатися вглиб Ераншахру ？ мати високий р？вень сухопутно？ моб？льност？ [13, Zosimus. Lib. III. 26. 2]. Результати законом？рн？: римська арм？я швидко опинилася без запас？в пров？анту, оск？льки партизанськ？ напади з добре укр？плених перських фортець перекрили будь-яку можлив？сть тилового сполучення [6, Amm. Marc. XXIV. VII. 7].
Близько 16 червня 363 р., Апостат, розум？ючи тяжк？сть становища, що раптово склалося для нього, прийняв р？шення йти на п？вн？ч Перс？？, аби з'？днатися там з？ св？жими в？рменсько-римськими контингентами [6, Amm. Marc. VIII. 4]. В？рменськ？ союзники, до реч？, так ？ не форсували Тигр. Це яскраво св？дчить про саботування християнами-в？рменами в？йськово？ кампан？？ ？мператора-неоязичника.
25 червня Юл？ан В？дступник натрапив на в？йська син？в Шапура II [6, Amm. Marc. I. 12]. Б？й б？ля Маранги не мав ч？ткого результату [6, Amm. Marc. XXV. I. 16-19], але 26 червня розгор？лася нова битва поблизу Туммара, п？д час яко？ Юл？ан отримав важке поранення дротиком ？ помер [6, Amm. Marc. XXV. III. 23].
Враз ситуац？я для вчорашн？х переможц？в виявилася критичною. 27 червня 363 р. збентежен？ командири лег？он？в перервали стр？мкий в？дступ, щоб обрати нового ？мператора - того, хто командуватиме арм？？ю. П？сля тривалих суперечок паннон？йських центур？он？в ？з галльськими полководцями, в？йськова рада обрала уродженця С？нг？дунума (сучасного сербського Белграда) - ？ов？ана. Прихильник паннон？йських центур？он？в ？ов？ан був одним ？з генерал？в Юл？ана. В？н в？дкрито спов？дував християнство [6, Amm. Marc. XXV. V. 1-5].
Першим наказом нового ？мператора, ном？нально обраного простими вигуками б？льшост？ солдат？в, було спорудження понтонно？ переправи через р. Тигр. Перси на той час зум？ли форсувати теч？ю вище та нижче римського табору. В？дпов？дно, в？дступаючий експедиц？йний корпус зустр？в перськ？ в？йська на протилежному берез？. Розд？лена надво？ Тигром, римська арм？я опинилася в лещатах [6, Amm. Marc. XXV. VI. 1-9]. Ось чому, завершивши оточення римлян, у перш？ дн？ липня 363 р. Шапур II запропонував ？ов？ану здавалося би ？рятувальну соломинку？ [14, Al-Tabari, 843] - визнання ？ов？ана ？мператором з боку Шапура ？ в？дпов？дну мирну угоду. Римляни мали лише пооб？цяти поступки персам ？ ？хн？ узаконення на найвищому пол？тико-правовому р？вн？. Альтернативою можливим переговорам Шапур ？？ окреслив повне знищення римсько？ арм？？.
З огляду на несприятлив？ для римлян обставини, дипломатична розв'язка в？дбулася впродовж л？чених дн？в. ？ов？ан ？ Шапур ？？ п？дписали новий Н？с？б？ський мирний догов？р [6, Amm. Marc. XXV. VII. 5-9]. Його норми докор？нно переглядали попередн？й Н？с？б？ський мирний догов？р 298-го року. Наводжу п'ять основних пункт？в угоди, важливих з погляду концепц？й м？жнародно？ правосуб'？ктност？.
1) Римська ？мпер？я в？дмовлялася в？д прав ？ будь-яких претенз？й на пров？нц？？ Арзанена, Кордуена, Моксоена, Рег？мена, Забд？цена. Тим самим, Римська ？мпер？я втратила б？льшу частину волод？нь у Месопотам？？.
2) Н？с？б？с, С？нгара та ряд великих м？ст, прилеглих до зазначених пров？нц？й, передавалися у волод？ння Сасан？дського Ераншахру. Оф？ц？йний Константинополь в？дмовлявся в？д будь-яких прав ？ потенц？йних претенз？й на волод？ння цими стратег？чно важливими м？ськими пунктами.
3) Римляни, що проживали у вказаних пров？нц？ях, п？длягали повн？й депортац？？ до п？дконтрольно？ ？мператору Сир？？. На ？хн？ м？сця мусили заселитися сасан？дськ？ п？ддан？ з Центрального ？рану. Реставрувалася давня ахемен？дська система ？в？йськових поселень？.
4) Римська ？мпер？я визнавала ？Великов？рменську базилею？ пол？тично залежною в？д Династ？？ Сасан？д？в, в？дмовлялася в？д традиц？йно？ зони римських ？нтерес？в у В？рмен？？.
5) Римський ？мператор де-юре декларував в？дмову в？д персонального втручання у в？рмено-перськ？ в？дносини, клявся не допомагати В？рмен？？ у раз？ усного чи письмового звернення ？？ базилевса до оф？ц？йного Константинополя.
П？дсумок в？йни 338-363 рр. н？як не в？дпов？дав початковим оч？куванням ？？ ？деолог？в (Константина ？ Святого ？ його сина Констанц？я ？？ Ар？анина) [15]. Зд？йснене ？ов？аном дезавуювання попереднього Н？с？б？ського мирного договору 298 р. виявилося найб？льш масштабною под？？ю в ？стор？？ м？жнародного права друго？ половини IV ст. н. е.
Деяк？ язичницьк？ хрон？сти ？ ритори в？дразу звинуватили новообраного ？мператора в тому, що Н？с？б？ський мир, який н？велював ус？ досягнення зовн？шньо？ пол？тики Д？оклет？ана та геопол？тичн？ плани Константина Святого стосовно римського поглинання Ераншахру, виявився кроком, спрямованим на якнайшвидше повернення до Константинополя. Мовляв, ？ов？ан просто хот？в встигнути добратися до столиц？, щоб його не випередив жоден потенц？йний узурпатор [6, Amm. Marc. XXV. VII. 10]. Нав？ть Амм？ан Марцелл？н (бл. 330-400 рр.) запевняв, н？бито стан римського в？йська не був наст？льки катастроф？чним, щоб п？дписувати з Шапуром II мирний трактат наст？льки принизливого зм？сту [6, Amm. Marc. XXV. VII. 13]. В？дмова в？д низки пров？нц？й, депортац？？ греко-римського населення ？ нав？ть повний в？дступ римлян ？з християнсько？ Великов？рменсько？ базиле？ виглядали майже зрадою.
Зв？сно, ？ов？ан об？рунтовано побоювався узурпац？йного потенц？алу р？зних соратник？в Юл？ана В？дступника та Констанц？я II Ар？анина, що в той момент могли заявити сво？ престольн？ амб？ц？？ у р？зних частинах величезно？ ？мпер？？. Особливо ？ов？ана бентежила позиц？я двоюр？дного брата та близького друга Юл？ана на ？м'я Прокоп？й [6, Amm. Marc. XXV. VII. 10]. В？н уже встиг здобути сол？дну п？дтримку сенаторських к？л Константинополя.
На момент загибел？ Апостата, Прокоп？й командував власним п？дрозд？лом поблизу кордон？в М？д？йсько？ сатрап？？ ？рану. В розрахунках цив？льних маг？страт？в (чиновник？в), родич Юл？ана розглядався як б？льш компром？сна ф？гура, ан？ж представник оф？церства ？ов？ан. Прокоп？й ц？лком п？дходив на роль трибуна адм？н？стративно-бюрократично？ модел？, котр？й на той час намагалися протистояти християнськ？ ？пископи.
Коли в середин？ липня 363 р. розгромлене римське в？йсько, п？дпорядковане ？ов？ану, перетнуло новий ？мперський кордон зах？дн？ше фортец？ Н？с？б？с, пол？тична мапа Близького Сходу зм？нилася кардинально [6, Amm. Marc. XXV. VIII]. Римська ？мпер？я втратила п'ять найб？льших пров？нц？й Межир？ччя Тигра та ？фрату (Арзанену, Кордуену, Моксоену, Рег？мену, Забд？цену) [6, Amm. Marc. XXV. VII. 5-9]. Важливо, що вс？ ц？ передан？ Сасан？дам територ？？ задовго до катастрофи 363 р. вважалися оплотом римського бюрократичного апарату Месопотам？？.
Загально？мперське соц？ально-пол？тичне та економ？чне значення втрачених рег？он？в складно переоц？нити. Ще за час？в Константина I Святого (306-337) та Констанц？я II Ар？анина (337-361), Римська Месопотам？я була центром м？с？онерсько？ д？яльност？ християнських пресв？тер？в ？ ？пископ？в, що розповсюджували ？мперську пропаганду в межах Сасан？дського ？рану [15]. Осередками означених пров？нц？й поширювалася активна пропов？дь Христово？ В？ри, маючи надзвичайний усп？х серед ктесифонського, самаррського, вавилонського ？ нав？ть сузького купецтва [16].
Кр？м того, ще Д？оклет？ан (284-305) ？ Галер？й (305-311) посилено займалися орган？зац？？ю торговельних майданчик？в у месопотамських областях. Зг？дно з виграшним для ？мператорського Риму Н？с？б？ським мирним договором 298 р., римськ？ купц？ торгували по вс？й Перс？？ без будь-якого додаткового податкового тиску, тод？ як у Н？с？б？с？ д？яв полегшений митний режим [17, р. 151]. Так чи ？накше, незважаючи на оф？ц？йну заборону персам торгувати де？нде, окр？м Н？с？б？са, в Арзанен？, Кордуен？, Моксоен？, Рег？мен？, Забд？цен？ рух товар？в ？, в？дпов？дно, ？дей в？дбувався ц？лком в？льно. Так трапля？ться часто - оф？ц？йна заборона залишилася на папер？. Напередодн？ 337 р. торг？вля та контрабанда перетворили Римську Месопотам？ю в ц？лком заможну сукупн？сть пров？нц？й [16].
Згадан？ ？мператори час？в тетрарх？？, Д？оклет？ан ？ Галер？й, багато часу витратили задля облаштування фортець Н？с？б？са, С？нгари. Там з'явилися найб？льш？ ринков？ площ？ вс？？？ Римсько？ Месопотам？？. Врешт？-решт, усе, що зм？г зробити ？ов？ан (363-364) ？з метою збереження прац？ ？тетрарх？в？, передаючи збудован？ римлянами м？ськ？ ст？ни в руки ？ранського шах？ншаха, так це т？льки ？попросити？ про ？мирну？ евакуац？ю месопотамських жител？в до Сир？？ [5].
Припускаю: римлянам просто пощастило з пропозиц？？ю Шапура ？？ щодо повно？ депортац？？ греко-римського населення у меж？ ？мпер？？ з ？нових територ？й ？рану？. Правова основа под？бних д？й м？стилася у в？дпов？дному пункт？ угоди. Таким способом врятувалися месопотамськ？ греко-римляни, котр？ становили значний в？дсоток населення прикордонних територ？й. Згодом, завдяки внутр？шн？й пол？тиц？ август？в-наступник？в, передус？м Валента ？？ (364-378) ？ Феодос？я I Великого (379-395), перем？щен？ месопотамц？ отримали можливост？ в？дтворення ун？кально？ романо-елл？н？стично？ культури в м？стах Сир？？. Месопотамськ？ елл？но-римляни вплинули на культурний розвиток в？рменсько？ та ассир？йсько？ сп？льнот. ？хн？й прих？д ？ принципово анти？ранський пол？тичний настр？й допомогли Константинолю надал？ утримувати Сир？ю в сво？х руках. Позиц？я месопотамц？в стимулювала кардинальне посилення пол？тико-？деолог？чно？ складово？ у християнському св？тогляд？ сир？йц？в [2; 3; 4].
З ？ншого боку, ？евакуац？я？ населення з певних терен？в завжди означа？ потенц？йну небезпеку втрати можливост？ повернутися. Як не прикро це визнавати, але депортац？я завжди була д？？вим засобом повного руйнування тих чи ？нших пол？тичних ？ пол？тикоюридичних амб？ц？й. Зворотний вплив на орган？затор？в цей зас？б ма？ лише в окремих виняткових випадках. Зрозум？ло, що орган？зований ？в？дх？д？ римлян ？з Арзанени, Кордуени, Моксоени, Рег？мени, Забд？цени виявився фатальним для подальшого висловлення пол？тико-правових претенз？й ？мператорського Риму на давн？ земл？ Межир？ччя.
Римляни, автори ун？кально？ субкультури рег？ону, вимушено евакуювали ？？ до Сир？？ [6, Amm. Marc. XXV. VIII]. На ？повернених？ територ？ях перси заснували власну систему в？йськових поселень. Ц？？ю системою перський уряд результативно в？дпов？в на пол？тичн？ виклики культурно？ роман？зац？？ [14, А？-ТаЬаг？, 843]. До реч？, практика в？йськових поселень неодноразово застосовувалася ще Династ？？ю Ахемен？д？в у часи К？ра II Великого (559-530 рр. до н. е.) та Камб？за (530-522 рр. до н. е.). До античних стандарт？в ？？ пристосував знаменитий засновник м？ст на честь свого ？мен？ - Александр Македонський [18].
Останн？ десятил？ття правл？ння шах？ншаха Шапура II концентрувалися навколо справи перетворення п'яти римських месопотамських пров？нц？й у суто ？ранськ？ райони, що контролювалися вдячними оф？ц？йному Ктесифону ветеранами-дружинниками [14, А？-ТаЬаг？].
Зважаючи на очевидн？ та довготривал？ геопол？тичн？ насл？дки, язичницьк？ хрон？сти (Амм？ан, Зосим, ？втроп？й) категорично засудили догов？р пом？ж ？ов？аном ？ Шапуром ？？ [13, Zosimus. Lib. III. 31. 1]. Слабку об？рунтован？сть зроблених поступок визнали нав？ть християнськ？ апологети д？яльност？ ？ов？ана. Досить ц？кавими ？ зауваження Феодорита К？рського, Павла Ороз？я, Руф？на Акв？лейського, Сократа Схоластика, Созомена, в яких, вихваляючи загальну зм？ну рел？г？йно-пол？тичного курсу, л？тератори р？зко негативно поставилися до умов Н？с？б？сько？ угоди, нав'язаних ？виключно？ перською стороною.
Хрон？сти та ритори християнського спрямування намагалися виправдати ？ов？ана загрозою повного знищення юл？анового експедиц？йного корпусу. Такий удар по ？ов？ану н？бито призв？в би до ？ранського вторгнення в Сир？ю. Однак, той же Амм？ан Марцелл？н вважав римське в？йсько ц？лком бо？здатним, щоб принаймн？ спробувати в？дбитися в？д атак Шапура. Крайня невдоволен？сть християнських апологет？в була додатково викликана н？чим не об？рунтованою здачею римлянами ？Великов？рменсько？ базиле？？. Саме Велика В？рмен？я, ран？ше в？д ус？х ？нших римських пров？нц？й ？ територ？й, запровадила на сво？х землях християнство в статус？ оф？ц？йно？ рел？г？？ (бл. 300 року). Минуло всього лище 63 роки ？ В？рмен？я мусила п？дкоритися пануванню перського шах？ншаха [6, Amm. Marc. XXV. VII. 9-12].
Зауважу лише, що правдива оц？нка угоди, як ？ будь-якого феномену, знаходиться посередин？. Узгоджуючись ？з текстом Н？с？б？ського договору 363 року та персько-в？рменським корпусом джерел, спробую все ж дещо ？виправдати？ юридичну ？формулу миру？, легал？зовану остаточною редакц？？ю м？ждержавного акту ？ов？ана та шах？ншаха Шапура II.
Д？йсно, римляни в？дмовилися в？д безпосереднього управл？ння Великою В？рмен？？ю ？ нав？ть задекларували окремою нормою угоди ？принцип невтручання？ у подальш？ персько-в？рменськ？ в？дносини [13, Zosimus. Lib. III]. В переклад？ на ？обивательську？ мову йшлося про нейтрал？тет п？д час майбутньо？ неминучо？ персо-в？рменсько？ в？йни. Передбачалося, що Римська держава залишатиметься нейтральною, нав？ть в момент ймов？рно？ р？занини в？рменських християн, яку Шапур II був здатен негайно розгорнути на Закавказз？ [6, Amm. Marc. XXV. VII. 9-12].
По сут？, втрата ？мпер？？ю контролю над простором м？ж грузинським кордоном ？ касп？йським узбережжям була не т？льки пол？тико-？сторичною трагед？？ю, але й ？деолог？чною катастрофою нав？ть б？льшою м？рою, н？ж депортац？я елл？но-римлян до Сир？？ з Арзанени, Кордуени, Моксоени, Рег？мени [19]. Тим не менше, заприсягнувшись не допомагати В？рмен？？ у раз？ ？？ звернення до оф？ц？йного Константинополя, ？ов？ан визнав чинн？сть норми, об？цяно？ Шапуру II, виключно на тридцятир？чний пер？од. Кр？м того, ？ов？ан так ？ не визнав ？в？чн？ права？ Династ？？ Сасан？д？в стосовно ？Велико？ В？рмен？？？. Такий ？？ндив？дуальний？ ？мператорський п？дх？д явно розходився з оф？ц？йним ？ранським тлумаченням п？дписаного документу [6, Amm. Marc. XXVII. XII. 10, 14-15]. Оф？ц？йний Ктесифон пост？йно наполягав, буц？м ？мператорський Рим в 363 р. в？дмовився в？д будь-яких ？державних прав？ щодо в？рменського наг？р'я. ？ов？ан же, з？ свого боку, вважав, н？бито ？в？дмова？ передбачалася на ч？тко визначений пер？од (30 рок？в).
Прикметно: римський ？мператор примудрився по-сво？му ？тлумачити？ перське формулювання ？права в？чного волод？ння？, використане Шапуром ？？ з приводу Велико？ В？рмен？？. Виходило так: Новий Рим (Константинополь) оголосив ？Великов？рменську базилею？ формально залежною в？д влади шах？ншах？в ？з Сасан？дсько？ Династ？？ Ераншахру, але ？з застереженням про ？тридцятир？чний терм？н？. В？дтак, незважаючи на вс？ сво？ прорахунки, ？ов？ан в？дмовився визнати втрату Римською ？мпер？？ю ？пол？тичного права？ волод？ння в？рменськими землями.
Позиц？я ？ов？ана особливо ц？кава з огляду на швидк？сть в？дмови римлян в？д не менш стратег？чно？ територ？？ Межир？ччя. В справ？ В？рмен？？ нав？ть не було видано жодного нормативного акту, котрий регулював би формальне скасування римських пров？нц？й. Чиновники не розпускалися, бюрократичний апарат залишався на м？сц？.
П？дсумки. Отже, Н？с？б？ський мирний догов？р 363 р. декларував ？в？дмову？ Римсько？ ？мпер？？ в？д формальних прав на Межир？ччя Тигра ？ ？вфрату, але не згадував про ？в？дмову？ в？д прав на заснован？ Д？оклет？аном в？рменськ？ пров？нц？？.
Казу？стика описаних норм у майбутньому з？грала хорошу ？деолог？чну службу сх？дноримському (в？зант？йському) ？мператору Юстин？ану Великому (527-565). В？н зробив усе можливе заради в？дновлення сх？дноримсько？ юрисдикц？？ на Закавказз？. Повернути окрем？ райони В？рмен？？ п？д безпосередню римську адм？н？страц？ю зум？ли також ？мператори Феодос？й ？ Великий (379-395), Феодос？й II Законодавець (408-450), Анастас？й I (491-518). Вже за Юстина II (565-578), Маврик？я (582-602), ？ракл？я Великого (610-641), з'явилися реальн？ можливост？ повернення Прикасп？йського Закавказзя ？ вс？？？ Римсько？ Месопотам？？ (у кордонах Н？с？б？сько？ угоди 298 р.), а також Траяново？ Вавилон？？ (у кордонах пер？оду римського панування 115-117 рр.) [20].
П？д час драматичних ？мператорств Маврик？я та ？ракл？я Великого, особливо в 591-602 та 628-632 рр., Сх？дна Римська ？мпер？я мала шанс пол？тично поглинути Великий ？ран (Ераншахр). Зрозум？ло, що впродовж наступних стол？ть оф？ц？йний Константинополь боровся переважно за в？дновлення ？сторичних прав у В？рмен？？ та Месопотам？？, а також за те, щоб не втратити Сир？ю, Палестину ？ нав？ть Малу Аз？ю. Якби не угода ？ов？ана з Шапуром II 363 р., п？дписана п？д тиском переляку римського експедиц？йного корпусу, то подальш？ конфл？кти з Перс？？ю мали б набагато кращ？ вих？дн？ позиц？？ для В？зант？？. У зв'язку з реал？ями угоди 363-го року, кардинальне ？пол？пшення？ геопол？тичних позиц？й Константинополя стало можливим т？льки в 591 р., коли Маврик？й нав'язав Ераншахру Ктесифонський мир [21].
Н？с？б？ський мирний догов？р зразка 363 р. перекреслив зовн？шньопол？тичн？ старання Траяна (98-117), Д？оклет？ана (284-305) ？ Константина ？ Святого (306-337), але всетаки не розтрощив римську концепц？ю м？жнародно？ правосуб'？ктност？. Тим не менше, ？Н？с？б？с？ значно скоригував напрямок як пол？тично？ риторики, так ？ вс？？？ пол？тико-правово？ думки ？мператорського Риму [5, s. 165-202].
Список використано？ л？тератури
1. Мельник В. М. Н？с？б？ський мирний догов？р 298 року: питання м？жнародно？ правосуб'？ктност？ у в？дносинах Римсько？ ？мпер？？ та Сасан？дського ？рану. // Юридичний в？сник. 2023. № 4. С. 14-22.
2. Dignas Beate, Winter Engelbert. Rome and Persia in Late Antiquity. Neighbours and Rivals. CambridgeNew York: Cambridge University Press, 2007. XVI - 347 pp.
3. The Roman Eastern Frontier and the Persian Wars AD 226-363. A Documentary History. Ed. by Michael H. Dodgeon, Samuel N. C. Lieu. London-New York: Routledge, 1994. XXIII - 430 pp.
4. Fisher Greg. Between Empires: Arabs, Romans, and Sasanians in Late Antiquity. Oxford Classical Monographs. Oxford: Oxford University Press, 2011. XVI - 254 pp.
5. Chrysos Evangelos. Raumung und Aufgabe von Reichsterritorien. Der Vertrag von 363. // Bonner Jahrbucher. 1993. Bd. 193. S. 165-202.
6. Ammianus Marcellinus. Das romische Weltreich vor dem Untergang. / Samtliche erhaltene Bucher. Ubersetzt von Otto Veh. Eingeleitet und erlautert von Gerhard Wirth. Zurich und Munchen: Artemis, Die Bibliohek der Alten Welt, 1974. XXX - 950 s.
7. Potter David S. The Roman Empire at Bay: AD 180-395. New York: Routledge, 2004. XXII - 762 pp.
8. The Ecclesiastical History of Socrates, surnamed Scholasticus, or the Advocate. London: H. Bohn, 1853. XX - 475 pp.
9. Cuneo Paola Ombretta. La legislazione di Costantino II, Costanzo II e Costante (337-361). Milano: Giuffre, 1997. CXVIII - 518 pp.
10. Emperor and Author: The Writings of Julian the Apostate. / Edited by Nicholas Baker-Brian and Shaun Tougher. Swansea: Classical Press of Wales, 2012. XXI - 384 pp.
11. Pellizzari Andrea. Maestro di retorica, maestro di vita: le lettere teodosiane di Libanio di Antiochia. Roma: L'Erma di Bretschneider, 2017. 584 pp.
12. Chaniotis Angelos. Age of Conquests: The Greek World from Alexander to Hadrian. London and Cambridge MA: Harvard University Press, 2018. XXII - 446 pp.
13. Zosimus. New History. / Editor & Translator: Ronald T. Ridley. Canberra: Australian Association for Byzantine Studies, University of Sydney, 1982. XV - 263 pp.
14. Ta'rikh al-rusul wa'l-mulnk: The History of Al-TabarT. Vol. V. The Sasanids, the Byzantines, the Lakmids, and Yemen. Translated and annotated by C. E. Bosworth. Albany: State University of New York Press, Columbia University Center for Iranian Studies, 1999. XXXV - 458 pp.
15. де Фр？с В？льгельм. Рим ？ Патр？ярхати Сходу. / Переклад з н？мецько？ О. Конкевича, С. Мат？яш. Льв？в: Видавництво Укра？нського католицького ун？верситету, 2015. 416 с.
16. Smith Kyle. Constantine and the Captive Christians of Persia: Martyrdom and Religious Identity in Late Antiquity. Berkeley: University of California Press, 2016. XXII - 232 pp.
17. Southern Patricia. The Roman Empire from Severus to Constantine. London: Routledge, 2001. XVI - 501 pp.
18. Schachermeyr Fritz. Alexander der Grosse. Das Problem seiner Personlichkeit und seines Wirkens. / Osterreichische Akademie der Wissenschaften, Philosophisch-Historische Klasse. Sitzungsberichte. Band 285. Wien: Verlag der Osterreichischen Akademie der Wissenschaften, 1973. 728 s.
19. Toumanoff Cyril. Studies in Christian Caucasian History. Washington D.C.: Georgetown University Press, 1963. 601 pp.
20. Stathakopoulos Dionysios. A Short History of the Byzantine Empire. London: I. B. Tauris, 2021. 256 pp.
21. Heather Peter. The Restoration of Rome: Barbarian Popes and Imperial Pretenders. London: Macmillan, 2013. XVIII - 470 pp. - XVI ill.
Размещено на Allbest.ru
...